Intermezzo - відгук учня, особисті враження.

По правді кажучи, розповідь Intermezzo М.М. Коцюбинського мені не сподобався, я вважаю, що він занадто заплутаний, занадто важко читається, так коли я читав - я не розумів, про що читав. Можливо, після розбору в класі прийшло невеличке усвідомлення прочитаного, після розбору символіки, але тим не менше, вважаю, що цей твір є зайвим у шкільній програмі української літератури.

Михайло Коцюбинський. Що записано в книгу життя.

Михайло Коцюбинський. Що записано в книгу життя.
Новела.
Читає Сергій Осока.

Виставка вишивки в музеї Коцюбинського

Дивитися "Тіні забутих предків" (1964 рiк)

Порiвняння любовi героїв оповiдання "Тiнi забутих предкiв" з трагедiєю "Ромео i Джульєтта"

Якщо у Шекспiра трагедiz вiдбувається через випадкову неузгодженiсть дiй Ромео i Джульєтти, то у Коцюбинського - iнакше. Мотивом сомогубства Р. i Дж. є  їхнє кохання. В "Тiнях забутих предкiв" Iван гине через несилу перенести смерть коханної, Марiчка же iде через життя випадково. 

Цитататний план до Intermezzo

1) "Я не можу бути самотнiм."
2. "I буде навколо i в менi тиша?"
3) "Які дурниці. Ти хотів тиші й безлюддя - і тепер маєш. Хитаєш головою! Не вiриш в безлюддя?"
4) "Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом."
5) " Спокійний, самотній, сідав десь на ґанку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч."
6) "Коли ж ти гаснеш i тiкаєш вiд мене - творю твою подобу, даю наймення їй "iдеал" i ховаю у серцi. I вiн менi свiтить"
7) "Ніколи перше не почував я так ясно зв'язку з землею, як тут."
8) "Чи не краще сiсти тихенько й заплющити очi?"
9) "Так протiкали днi мого interezzo серед безлюддя, тишi i чистоти."
10) "Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає"

Intermezzo

Психологічна новела, написана в 1908. Новела розповідає про духовне одужання втомленого митця при зустрічі з природою.

Слово intermezzo означало в італійському театрі коротку музичну п'єсу, яку виконували в перерві між діями драматичної п'єси. Для ліричного героя новели Коцюбинського така музична перерва - відпочинок серед полів, музика вітру й сонця.

Новела автобіографічна. Влітку 1908 Коцюбинський поїхав відпочивати в село Кононівку на Полтавщині. Новела присвячена кононівським полям.

«Intermezzo» написане після подій Російської революції 1905 — 1907. Невдача революції важко вплинула на мораль її активних учасників. Ліричний герой новели — такий стомлений і надломлений інтелектуал-митець, якого песимізм вигнав із міста в українське село. Там починається його одужання і переломним моментом у цьому є зустріч із селянином-трудівником, справедливе обурення й гнів якого пробуджує нове бажання до творчості й боротьби.

Роздуми ліричного героя в основному зосереджені навколо теми місця митця в суспільстві.

Дійові особи

• Моя утома.
• Ниви у червні.
• Сонце.
• Три білих вівчарки.
• Зозуля.
• Жайворонки.
• Залізна рука города.
• Людське горе.

Символічні образи

• Моя утома-важка сосна, що висмоктала любов з душі ліричного героя.
• Ниви у червні-(ниви в червні тільки починають проростати, означають паростки)-символізують життя, у них тільки починають інтенсивно пульсувати соки, а цього так не вистачае головному герою.
• Сонце-символ вічності, космічної енергії, сили.
• Три білих вівчарки-самозакохана Пава-дворянство,Трепов-жандармерія (кличкою стало призвіще міністра внутрішніх справ),"дурний Оверко"-принижене і темне селянство, якому досить дати трошки волі і воно вже не кинеться ні на кого.
• Зозуля-народний образ-символ, що втілює надію і життя( образ часу).
• Жайворонки-символ творчого натхнення.
• Залізна рука города-потяг і саме місто, неспокійне, шумне.
• Людське горе-становище народу.
• Образ ночі-символ краси, одухотвореної Богом

В кiно

Життю письменника присвячено стрічку «Родина Коцюбинських» Т. Левчука (1970, образ Коцюбинського відтворив О. Гай).

За мотивами творів письменника зняли фільми: «Навздогін за долею» М. Терещенка (1927), «Фата моргана» Б. Тягна (1937), «Кривавий світанок» О. Швачка (1956), «Пекоптьор!» В. Карасьова (1956), «Коні не винні» С. Комара (1956), «Дорогою ціною» М. Донського (1957), «Тіні забутих предків» С.Параджанова (1964), «Тіні забутих предків» Ю. Суярка (1990, відео), «Подарунок на іменини» Л. Осики (1991), «Тіні забутих предків» К. Костюкова (1990). М. Коцюбинського показано у фільмі «Правда» (1957, його зіграв В.Черняк) та в науково-популярній стрічці «Михайло Коцюбинський» (1958), Дурочки (1958).

Твори

• Харитя (Лопатинці, 1891)
• На віру. Повість (Лопатинці, 1891)
• Ялинка (Лопатинці, 1891)
• П'ятизлотник (Лопатинці, 1892)
• Ціпов'яз (Вінниця, 1893)
• Маленький грішник (Вінниця, 1893)
• Помстився (Вінниця, 1893)
• Хо. Казка (Вінниця, 1894)
• На крилах пісні (Вінниця, 1895)
• Для загального добра (Вінниця, 1895)
• Пе коптьор (Алупка, 1896)
• Посол від чорного царя (Вінниця, 1897)
• Відьма. (Чернігів, 1898)
• В путах шайтана. Нарис (Чернігів, 1899)
• По-людському (Чернігів, 1900)
• Лялечка. Етюд (1901)
• Дорогою ціною (1901)
• На камені (1902)
• Поєдинок (1902)
• Цвіт яблуні. Етюд (1902)
• З глибини: Хмари (1903), Утома (1903), Самотній (1904), Сон (1904)
• У грішний світ. Новела (1904) Під мінаретами (1904)
• Сміх (1906)
• Він іде! (1906)
• Невідомий. Етюд (1907)
• Persona grata (1907)
• В дорозі (1907)
• Intermezzo (1908)
• Як ми їздили до Криниці (1908)
• Дебют (1909)
• Fata morgana (З сільських настроїв) (1 ч. — 1902—1903, 2 ч. — 1910)
• Що записано в книгу життя (Чернігів, 1911)
• Сон (Чернігів, 1911)
• Тіні забутих предків (Чернігів, 1911)
• Лист (о. Капрі, 1911)
• Подарунок на іменини (о. Капрі, 1912)
• Коні не винні (о. Капрі, 1912)
• Хвала життю (Чернігів, 1912)
• На острові (дата і місце написання твору точно не відомі)
• Pack-storm
• Нюренберзьке яйце
• Ранок у лісі
• Сім'я Равлюків

Журналістика в творчості Коцюбинського

Простежити журналістські опуси М. Коцюбинського дає змогу передусім політична, літературна і громадська газета «Волынь», у редакції якої письменник працював майже півроку. Влаштуватися сюди його змусили обставини: залишивши роботу у філоксерній комісії в 1897 р., сподівався одержати посаду завідуючого книжковим складом у Чернігівській губернській земській управі, однак губернатор не допустив його до цієї праці, тож письменник змушений був тимчасово виїхати до Житомира. Тут він працював із листопада 1897 до березня 1898 р. спершу на посаді адміністратора, потім завідував рубрикою «Свет и тени русской жизни» газети «Волынь». Про життя М. Коцюбинського в Житомирі є лише поодинокі згадки, але вони цінні як свідчення інтелектуального зростання письменника, розширення обріїв його мистецьких зацікавлень.

Умови праці у газеті були складні: видавець не дбав про сприятливі умови, погано фінансував редакцію, співробітники часто бідували. Михайло Михайлович був украй невдоволений перебігом редакційних подій. Нарікаючи, що доводиться дуже важко працювати, «розриватися на 100 частин», він добросовісно виконував щоденні журналістські обов'язки, інколи самотужки випускав у світ новий номер, продавав у свіжий номер, оформляв передплату.

Напрям часопису, байдужість керівництва, нефаховість співробітників провінційного часопису часто обурювали письменника. Основною працею М. Коцюбинського в газеті «Волынь» була рубрика «Свет и тени русской жизни». Але різні незгоди із редактором, боротьба з цензурою, тривали майже кожного разу, коли доводилося подавати матеріали в номер і відстоювати власну позицію. М. Коцюбинський уважно перечитував тогочасну російську пресу, «викроював» із неї більші чи менші шматки, організовував, опрацьовував ці матеріали, підпорядковував їх висвітленню тих чи інших питань. То була своєрідна праця. Намагаючись приспати увагу цензури, журналіст свідомо обмежував себе як коментатор, часто не висловлювався з приводу певної інформації, коли факти говорили самі за себе. Жартома письменник називав себе «закрійником». Скомпонувавши відповідним чином виписки зі статей, надрукованих у російській періодиці, йому вдавалося донести сміливі думки до громадськості.

Окремі свої статті в газеті «Волынь» письменник не позначав повним іменем, залишаючи під матеріалом криптонім. Про те, що вони належать саме Коцюбинському, свідчать листи до дружини. Так, рубрику «Свет и тени русской жизни» письменник підписував М. К. Про цю публікацію він повідомляв Вірі Устинівні 22 грудня 1897 року: „… Вибравши вільну годину, взявся за «Свет и тени» і дав для завтрашнього випуску статтю. Отож редактор не згоджується з моїми поглядами на справу — і нам довелось дуже сперечатися та лаятися. Хоч я й відстояв половину статті, та цікавіша половина пропала, бо Фідлер викреслив її, опираючись на свої права відповідального редактора“.

М. Ф. Сумцов

Справжньою удачею вважав письменник публікацію в житомирській газеті матеріалів про українські справи: рецензії на галицькі журнали, огляди шкільної освіти, відродження національних традицій, поширення фольклору, вшанування видатних письменників, обговорення проблем розвитку рідної мови (він також вів рубрику «К полемике о самостоятельности малороссийского язика») тощо. Впродовж трьох номерів (№ 22 — 24) за 28-30 січня «Волынь» презентувала статтю «Организация общественных развлечений» — перероблений матеріал відомого українського фольклориста, етнографа і літературознавця М. Ф. Сумцова (оригінально ця публікація з'явилася в січневій книзі журналу «Образование» за 1898 р.), де простежуються європейські шляхи розвитку української культури, проаналізовані вистави малоросійського театру, літературні вечори, поширення народних читань у Харкові, Одесі, попит на екскурсії і подорожі рідним краєм.

За оцінками дослідників української періодики, саме завдяки Коцюбинському газета «Волынь» набула широкої популярності. Інколи навіть не вистачало примірників і доводилось збільшувати наклад. На їх думку, саме таких журналістів, котрі б, незважаючи на цензурні примхи, не покладаючи рук, просували українознавчі матеріали, відстоювали свою принципову думку, потребувала в той час Волинь і весь український край.

Роки перед революцією

У п'ятиліття перед революцією 1905 — 1907 рр. Коцюбинський написав і опублікував оповідання «Fata Morgana» (Киевская старина, 1904), в якому вловив ті головні зрушення у свідомості селянства і нові тенденції в еволюції соціальної психології села, які на повну силу виявилися під час революції. Революція остаточно відкрила світові нове село, а Коцюбинський без будь-якого втручання в текст оповідання продовжив його як другу частину повісті. Друга частина повісті «Fata morgana» (опублікована в квітневому номері «Літературно-наукового вісника» за 1910 р.) належить до найвизначніших творчих досягнень Коцюбинського, пов'язаних з подіями першої російської революції (1905—1907).

 Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901 р. стає соціально-психологічна новела.
У 1906 — 1912 рр. крім другої частини «Fata morgana» М. Коцюбинський створює новели «Сміх», «Він іде» (1906), «Невідомий», «Intermezzo», «В дорозі» (1907), «Persona grata», «Як ми їздили до Криниці» (1908), «Дебют» (1909), «Сон», «Лист» (1911), «Подарунок на іменини», «Коні не винні», образки-етюди «Хвала життю!», «На острові» (1912), а також повість «Тіні забутих предків» (1911)

Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів «Для загального добра» (1895), «Пе-коптьор» (1896), «Посол від чорного царя» (1897), «Відьма» (1898), «В путах шайтана» (1899), «Дорогою ціною» (1901), «На камені» (1902), «У грішний світ», «Під мінаретами» (1904). Одним із свідчень того, що Коцюбинський своїми творами молдавсько-кримського циклу виходив за межі локальних проблем, є те, що його повість «Для загального добра» була надрукована в перекладі російською мовою у журналі «Жизнь» (1899, кн. 12).

Багата творчими здобутками п'ятирічна служба у філоксерній комісії стала періодом інтенсивного зростання письменника Залишивши роботу в комісії, він після безуспішної спроби влаштуватися на роботу в Чернігові, де жила сім'я, їде до Житомира і займає різні посади в редакції місцевої газети «Волынь». На початку 1898 р. Коцюбинський нарешті дістає роботу в чернігівському земстві.

Важливим моментом світоглядно-письменницької еволюції Коцюбинського було оповідання «Лялечка» (1901). У «Лялечці» Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості Коцюбинського.

Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу — «На крилах пісні» (1895) і «Дорогою ціною» (1901). Їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність.

Новела «Цвіт яблуні» була в українській літературі новаторською за темою: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов'язок, повинен боліти чужим горем, як власним.

До теми «Цвіту яблуні» Коцюбинський повертається ще не раз (цикл мініатюр «З глибини», поезія в прозі «Пам'ять душі», незавершений твір «Павутиння», новели «Intermezzo» і «Сон»). Виражене у цих творах ідейно-мистецьке кредо декларується й у листі-відозві М. Коцюбинського і М. Чернявського 1903 р. до українських письменників. Наступний розвиток української літератури Коцюбинський бачив у розширенні її тематичних та ідейних обріїв, пошукові нових художніх форм.

Першi роки творчостi

Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «21-го грудня, на введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1885).

Друкуватися Коцюбинський почав у 1890 р. — львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка». В цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву Коцюбинського в західноукраїнських виданнях. На початку 1891 р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця (бухгалтера цукрозаводу) з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю. За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання «Харитя», «Ялинка», «П'ятизлотник», повість «На віру», віршована казка «Завидющий брат». Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий письменник.

Смерть

Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.

Хвороба, останнi роки життя

1911 р. «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило М. Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз.

Час відлічував останні дні полум'яного життя. У лікарні Коцюбинський дізнається про смерть найкращого друга, композитора М. В. Лисенка. Звістка про те, що десь у селі від голоду й хвороби, замучений глитаями, загинув талант, співець горя і селянських гірких сліз Архип Тесленко, мучиться хворобою Іван Франко, а у південних краях гине, не в силі перемогти недугу, трагічне серце мужньої Лесі Українки глибоко його вразила.

Роль дружини

Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще «… сестри. І знову в уяві постає прибита своїм горем Лідія, занурена в себе, в свою тяжку муку. І Ольга — за тюремними ґратами…». До того ж — постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної (1880—1973), молодшої за нього на 16 років (понад 300 листів Коцюбинського до Аплаксіної видано 1938 р. Інститутом української літератури АН УРСР; видання рясніло купюрами морального й політичного характеру. Так, викреслено всі згадки про людей, що на той час вважалися в СРСР «ворогами народу»). Щоденні зустрічі як радували, так і пригнічували. Вихід був один — розлука, адже ж у нього сім'я, діти. У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину

На відкритті пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко.

У складі Одеської філоксерної комісії

Важливу роль у формуванні світогляду М.Коцюбинського відіграла його поїздка до Львова того ж таки 1890р. Тут він знайомится з І.Франком, налагоджує контакти з редакціями журналів "Правда", "Зоря", "Дзвінок" та ін. Поїздка поклала початок постійному співробітництву письменника із західно українськими виданнями.

У 1892—1896 Коцюбинський був у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду — філоксерою. Робота в селах Бессарабії дала йому матеріал для написання циклу молдавських оповідань: «Для загального добра», «Пе-Коптьор», «Дорогою ціною». Потім письменник працював у Криму, який запалював творчу уяву чутливого до екзотики Коцюбинського. Згодом (1898 року) Михайло Михайлович переїхав у Чернігів, прикипівши душею до цього придеснянського куточка. Спочатку займав посаду діловода при земській управі, тимчасово завідував столом народної освіти та редагував «Земский сборник Черниговской губернии». У вересні 1900 влаштувався до міського статистичного бюро, де працював до 1911. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, і вона стала його дружиною — вірним другом та помічником. Тут виросли його діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман. Щотижня у будинку письменника збиралась літературна молодь міста. Сюди приходили такі відомі у майбутньому письменники і поети, як Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина. Згодом Коцюбинський почав мандрувати. Він об'їздив майже всю Європу. На жаль, це був не лише потяг його душі, а й потреба лікуватися.

Початок кар'єри

Літературна кар'єра Михайла почалася з повного провалу. У 1884р. він написав оповідання "Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма". Цю першу спробу молодого автора було оцінено вельми скептично. Один із критиків радив початківцеві залишити цю справу. Проте присуд критків не спинив творчого запалу Коцюбинського, він пише й далі, але твори до друку не подає. Коцюбинський почав друкуватися в 1890р. - львівській дитячій журнал "Дзвінок" опублікував його вірш "Наша хата".

У роки навчання письменник захоплюється визвольним, народним рухом, який охопив тоді всю імперію, займає активну громадянську позицію, пропагує революційні, самостійницькі ідеї. Відтоді Подільське жандармське управління взяло Коцюбинського на облік. На квартирі Коцюбинських було зроблено кілька обшуків, а за Михайлом установлено таємний нагляд.

Навчання

Навчався в духовному училищі у Шаргороді (1876 — 1880). Тут сталася подія, про яку письменник згадував з деяким гумором. 12-літнім підлітком він закохався у 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і накинувся на книжки. Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам'янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. 1881 родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця на місце, повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище сім'ї юнакові не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (1886 року) помер батько. Відповідальність за досить велику родину (4 чоловік) лягла на плечі Михайла. У 1886—1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.

Народження та родина

Рідна садиба Коцюбинського у Вінниці, нині музей письменника.

Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 у Вінниці. Батько його працював дрібним службовцем, пив, через що часто міняв роботу[1]. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина, вкладала в нього всю душу.

Мабуть, не від добра Коцюбинські залишили Вінницю, і переїхали жити у село, згодом — у містечко Бар. Тут Михайла віддали до початкової школи (1875 — 1876), де він був дуже старанним учнем.